11.03.2015

«Ну що б, здавалося, слова…»

У Центрі культури української мови ім. Олеся Гончара пройшов день пам’яті великого Кобзаря «Ну що б, здавалося, слова…»

Українська громадськість та світова спільнота відсвяткували 201 річницю від дня народження великого сина українського народу Тараса Шевченка. У Центрі культури української мови ім. О. Гончара НГУ в рамках Шевченківських читань викладачі і студенти провели день пам’яті Кобзаря. Запалена свічка на столі Гончарівської світлиці символізувала невмирущість духу Пророка України, а промінчики від цього вогню напевне запалали у юних студентських серцях.

В історичному розвитку кожної нації є люди, імена яких оповиті невмирущою славою, повагою та безмежною любов’ю. Таким генієм для нас, безперечно, є Т.Г. Шевченко. Його безсмертна спадщина - одна з найбільших вершин людського духу. Особистість Тараса Шевченка досліджена в різних аспектах та вимірах. Звернення до творів автора «Заповіту» завжди актуальні для всього українського суспільства.

Координатор роботи Центру професор С.Є. Ігнатьєва у своєму виступі провела паралель між творчістю двох великих синів України Тараса Шевченка та Олеся Гончара. У колі багатогранних проблем теоретичного характеру пильну увагу Олеся Гончара привертала велична постать Тараса Шевченка. Світлана Євгенівна звернула увагу на духовний світ поета, адже Шевченко був глибоко віруючою людиною. Віра в Бога була неодмінною умовою життя української родини. Перші відомості про церкву, про вчення Христа, про християнську мораль Тарас Шевченко одержав у сім’ї ще дитиною. У неділю і під час релігійних свят батько вголос читав Святе Письмо, до якого Тарас припадав у часи скрути, у похмурі дні недолі, як до цілющого джерела мудрості і життєдайної снаги. Упродовж усього свого життя поет сповідався і причащався, постійно молився, віднаходячи у молитві душевний спокій і рівновагу. Також Світлана Євгенівна розповіла про один із портретів Тараса Григоровича у дослідженні Олеся Гончара.

Твердження Олеся Гончара: «Коли Шевченко писав «Заповіт», він був певен, що йому є для кого свій заповіт писати. А нам?» Наразі «Заповіт» перекладено більше ніж на сто мов світу. На святі невмирущий твір прозвучав сімома мовами: українською прочитала студентка Інституту економіки Анастасія Карлович, французькою – співробітник Центру Реґіна Івченко, польською – співробітник Центру Світлана Зимницька, російською – професор Ігнатьєва, болгарською – старший викладач Наталія Костюк, німецькою та іспанською мовами – Леся Степовичка.

Студенти на святі читали Тарасові вірші. Поліна Ноздрачова (гр. МКфеС-14-1, викладач Н.Г. Костюк) прочитала поезію «Недоля», Артем Резік (гр. ПІіт-14-1) - уривок з поеми «Кавказ», Андрій Черський (гр. ПІіт-14-1) – «Мені тринадцятий минало». Надія Катриченко та Діана Шафірова (гр. ОА-14-1, викладач доцент І.К. Цюп’як) теж підготували поезії Т. Шевченка.

Непрограмні поезії Т. Шевченка декламували студентки, підготовлені старшим викладачем Г.Г. Ждановою: Анастасія Новіченко (гр. ЕК-14-1) - вірш «Не хочу я женитися, не хочу я братись», Крістіна Железнякова (гр. ЕК-14-1) – «Маленькій Мар’яні», Софія Шевчук (гр. ЕК-14-1) – «Якби з ким сісти хліба з’їсти», Катерина Черевко (гр. ЕК-14-1) – «Мені однаково», Оксана Блистів (гр. МН-14-2) з почуттям прочитала Тарасову «Лілею».

Звучали і поетичні присвяти: вірш Ліни Костенко «Княжа гора», присвячений Кобзареві, прочитала доцент Н. В. Слобода, а студент гр. ПІіт-14-1 Олександр Нєцвєтов зворушив проникливим віршем Марії Скочиліс «Шевченкові».

Старший викладач Наталія Костюк звернула увагу на роль жінки у творчості поета і прочитала уривок із поеми «Наймичка». Пані Костюк закликала студентів звертатися до «Кобзаря», адже кожна поезія актуальна для нашого буремного та неспокійного часу.

Поетеса Леся Степовичка виступила з повідомленням «Слово Тараса націотворче і державотворче», а також прочитала свою поезію, присвячену Тарасу Шевченкові.

У виступі доцент Ірина Цюп’як наголосила на тому, що Шевченко і сучасна молодь - дуже близькі, кожна думка Великого Кобзаря промовиста і актуальна. Тарас Шевченко рано чи пізно входить в життя кожного українця і змушує задуматися, переосмислювати своє життя, знаходити вихід зі складної ситуації. Вона навела приклади з власного життя.

Підбиваючи підсумки, професор Ігнатьєва сказала словами Олеся Гончара: «Святині були і є. Про справжнього письменника ніколи не повинні сказати: був і одцвів… Дух не відцвітає». А для кожного з нас Тарас Шевченко – це «той найдорожчий дарунок небес, що допомагав триматися на світі, всупереч усьому зберігати віру в майбуття».

Наше духовне життя органічно споріднене з Шевченком, воно немислиме без його променистого слова, без його образів, піднятих з глибин історії й народного життя, образів, що покоряють своєю художньою цінністю і гармонічністю.

Реґіна Івченко, співробітник Центру культури української мови імені Олеся Гончара

Фото Володимира Корінного (відеостудія «Юність» НГУ)