19.09.2014

В НГУ ПРЕЗЕНТОВАНО УНІКАЛЬНУ КНИГУ – АНТОЛОГІЮ ВІРШІВ ПРО БАТЬКА

19 вересня в Центрі культури української мови ім. Олеся Гончара НГУ відбулася презентація унікального видання «АНТОЛОГІЯ ВІРШІВ ПРО БАТЬКА».

Її провела співробітник Центру, відома письменниця Леся Степовичка. для студентів-першокурсників юридичного, механіко-машинобудівного факультетів та студентів Інституту електроенергетики НГУ.

КНИГА ПРО БАТЬКА – солідне видання, яке з’явилося друком у республіканському видавництві «Криниця» (Київ). Десять років тому тут було видано Антологію віршів про Матір. І ось – літературна новинка, в якій представлено вірші 320 українських поетів XIX-XXI століть про Батька, від Тараса Шевченка до молодих поетів сучасності.

Згідно задуму творців книги (В.Чуйко, народний художник України Л. Андрієвський, Т. Майданович) вона має послужити підсиленню в суспільстві поваги до інституту Батька, яка похитнулася в нашу гендерно розхитану, феміністичну епоху.

На прохання студентів пані Леся Степовичка прочитала свою «Поему про Батька», яка зворушила аудиторію ностальгійною емоційністю та позитивною енергетикою. Автор побажала студентам шанувати Маму й Тата, які дали їм життя і підтримують їх в час становлення, і самим стати добрими батьками в майбутньому.

На День книги, який буде святкуватися у жовтні, книга з’явиться на полицях наукової бібліотеки НГУ.

Надія ЧЕРЕВКО

_________________________________________

Леся СТЕПОВИЧКА

ПОЕМА ПРО БАТЬКА

Тату, судьбою для мене рокований,

Тату, розкутий, дзвінкий, ризикований,

Тату, веселий, стрімкий, артистичний,

Таточку, татку, мій Батьку правічний!

Я вас шукала у дебрях камінних,

серед асфальтів, салонів, камінів,

у колисковій, в моїм букварі,

в тиші церковній, на Лисій горі,

в пишних столицях, у плавнях Дніпра,

а відшукала у Кар-Хуторах.

Тут ви карались на сивих вітрах...

Хрест на могилі, розіп’ятий прах.

Сумно шумить степова ковила.

Доля навіки нас двох розвела.

Тату, вродливий, мрійливий, розсіяний,

Сіятель степу з добірним насінням,

Батьку незнаний, я – ваше сім’я.

Бриль, вишиванка, псалтир у руці,

космос села у терновім вінці.

На стрічці магнітній ваш голос, псалми...

Як би їх разом співали ми!

Ваш камертон стугонить в моїй крові,

скільки згоріло в псалмах тих любові,

скільки між люди чужії пішло,

перегоріло, зомліло, втекло...

Де ви, мої кольорові льодяники?

Випали з кошика ноти і пряники,

випхано в спину вас за поріг,

на тій єдиній із сотні доріг,

що вас до мене вела і вела,

та злая сила назад відвертала.

Скільки недоля у нас відпила

ніжних світанків в серпанках тепла!

Пам’ять про вас не віддам на поталу!

Знаю, шукали і ви мене, тату,

так несміливо і так незавзято.

(В що тую доню було одягати?

З ким тую доню було піднімати?)

В’яли барвінки, всихала Сура.

Лишилась світлина пожовкла, стара...

Б’ється об цвинтар поранений птах.

Стрінемось, татку, - у кращих світах...

2007